Історія ек. вчень

 
 

Історія ек. вчень

Лекція 1



Тема 1. Предмет та завдання курсу „Економічна історія”
Предмет економічної історії. Нерозривний зв’язок економічної історії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки. Місце та роль економічної історії в системі економічних дисциплін та історико-економічної науки. Структура історико-економічної науки: економічний аспект громадянської історії, історія економіки (господарства), історія економічних вчень. Завдання курсу економічної історії. Роль історико-економічного аналізу конкретних історичних подій та факторів у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мислення.
Етапи розвитку економічної історії як наукової дисципліни. Традиційна економічна історія, “нова економічна історія” або кліометрика, історична економіка. Методологія історико-економічних досліджень. Роль історичного методу у вивченні закономірностей економічного розвитку. Функції економічної історії. Характеристика джерел та літератури.
Критерії періодизації економічної історії. Різні підходи до проблеми періодизації: як сходження людства від нижчого до вищого (С.Десницький, Ф.Ліст, Л.Мечніков, В.Левитський, П.Маслов, К.Бюхер, Б.Гільдебранд, К.Маркс, У.Ростоу, Д.Белл, А.Турен, А.Тоффлер, В.Іноземцев, О.Зінов’єв); теорії історичного кругообігу (Дж.Віко, І.Гердер, Е.Мейєр); теорії цивілізації (М.Данилевський, П.Сорокін, А.Тойнбі).

План лекції.
1. Предмет “Економічної історії”.
2. Структура економічної історії.
3. “Економічна історія” в системі науки та її еволюція.
4. Періодизація економічної історії.

План семінарського заняття.
1. Предмет, завдання та функції економічної історії.
2. Етапи розвитку економічної історії як наукової дисципліни.
3. Методологія історико-економічних досліджень.
4. Підходи та критерії періодизації економічної історії як господарської практики.

Реферати до теми.

1. „Нова економічна історія”: представники та методи дослідження.
2. „Три віки” Джамбаттіста Віко.
3. А.Тойнбі: історія як відповідь на вселенський виклик.

 Рекомендована література:
а) підручники та посібники:
1. Березин И. Краткая история экономического развития. Учебное пособие. – М.: Русская деловая литература, 1998. – С.7 – 22.
2. История мировой экономики: Учебное пособие для вузов / Под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. – М.: ЮНИТИ, 1999. – С. 6-34.
3. Иноземцев В.Л. Очерки истории экономической общественной формации. М., 1996.
4. Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. Економічна історія: Курс лекцій / За ред. Б.Д.Лановика. – 2-е вид., перероб. – К.: Вікар, 2000. –С.15-22.
5. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. Видання друге, стереотипне. – К.: Либідь, 2000.
6. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций: 2-е изд., доп. и перераб. / Н.И. Полетаева, В.И. Голубович, Л.Ф. Пашкевич и др. Под ред. Проф. В.И. Голубовича. – Мн.: НКФ «Экоперспектива», 1998. –С. 3-20.
7. Экономическая история капиталистических стран. Курс лекций. /Под ред. канд. эк. н., доцента Ю. К. Авдакова, д-ра истор. наук проф. Ф.Я. Полянского. – М.: Изд-во соц.- эконом. л-ры, 1962. – С. 3-8.
8. Экономическая история капиталистических стран: Учебное пособие для экономических специальностей вузов./ Под ред. В.Т. Чунтулова, В.Г. Сарычева. – М.: ВШ, 1985. –С. 3-11.
9. Економічна історія: Лекції / Н.О.Тимочко, О.А.Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 4-12.
10. Економічна історія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Н.О.Тимочко, О.А.Пучко, Л.М.Рудомьоткіна та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – С.14-17.

б) додаткова література:
1. Бродель Ф. Время мира. Материальная цивилизация, экономика и капитализм,. ХУ– ХУІІІ вв. Т.3. – М.: Прогресс, 1992.
2. Виноградов В.А. Состояние и перспективы историко-экономических исследований Вопросы истории. – 1988. -№ 4. – С.3-12.
3. Иноземцев В.Л. К теории постэкономической общественной формации. – М., 1995.
4. Козенко Б.Д.., Садовая Г.М. О периодизации новой и новейшей истории в свете новейших трактовок // Новая и новейшая история. – 1993. - № 4. С.87-96.
5. Кочергин А.М. Проблемы методологии исследования общества как целостной системы. – Новосибирск, 1988. – С.182-192.
6. “Круглый стол”. Проблемы периодизации новой и новейшей истории // Новая и новейшая история. – 1993. - № 1. – С.77-84.
7. Платонов С. После коммунизма: Книга, не предназначенная для печати. – М.: Молодая гвардия, 1990. – 255 с.
8. Платонов С. После коммунизма: Книга, не предназначенная для печати / Предисл. В.Аксёнова и др. – 2-е изд.; Второе пришествие : Беседы. – М.: Мол. гвардия, 1991. – 555 с.
9. Полетаев А.В. Клиометрика – новая экономическая история – историческая экономика. // Истоки. Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. – Выпуск 1. – М.: Экономика, 1989. – С.37-54.
10. Солодкина М.М. Об историко-экономическом познании. // Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. – Выпуск 1. – М.: Экономика, 1989. – С.24-36.
11. Сергейчик Е.М. Философия истории. – СПб.: Издательство «Лань», 2002. – С.149-181, 370-385.
12. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. Т.1. – М.: Мысль, 1993.

§ 1. Об’єкт, предмет, функції, методи та завдання „Економічної історії”
Історія людства – це історія економіки. Війни, які становлять лише частину історії і які поглинули час людей, є наслідок розвитку економіки, захисту економічних інтересів народів та держав. Тому історичний наслідок народів полягає не у тому, скільки вони провели воєн, завоювали чужих територій, а в тому, який внесок вони зробили в цивілізаційний розвиток, що побудували, створили, винайшли.
Предметом економічної історії є вивчення господарського життя різних країн у різні історичні епохи, тобто в його історичній еволюції (від первісно-общинного ладу до сучасності), або вивчення процесу економічного розвитку в історичній перспективі (ретроспективі).
Економічна історія – наука багаторівнева. Структурними рівнями економіки є еволюція способів виробництва, історія господарських механізмів, історія галузей народного господарства, історія окремих економічних процесів та ін. (див. табл.. № 1), кожен з яких є також предметом дослідження економічної історії.
Таким чином – економічна історія (історія економіки) вивчає економіку в цілому, а також окремі її частини (історію промисловості, історію сільського господарства, історію торгівлі, історію транспорту тощо), тобто історію конкретних економік, а також історію функціональних економік.
До предмету економічної історії входять також:
 типи та форми господарства,
 їх соціальна та організаційна структура,
 форми зовнішньоекономічних зв’язків,
 економічна політика держави,
 зрушення в розміщенні продуктивних сил.

Економічна історія тісно пов’язана з іншими суспільними та економічними дисциплінами, а в системі економічної науки вона поряд з економічною теорією та історією економічної думки є фундаментальною дисципліною. Фундаментальність якої обумовлюється тим, що вона забезпечує економічну теорію фактичним матеріалом про господарський розвиток людства, і від якості, кількості та повноти первинної загально-економічної інформаційної бази значною мірою залежать закони та категорії, що виводяться економічною теорією.
Економічна історія виконує ряд функцій, найважливішими серед яких є:
 акумулююча
 пропедевтична (підготовча)
 світоглядна
 формування реалізму економічного мислення
 методологічна.
Акумулююча функція полягає у зібранні, вивченні та узагальненні господарського досвіду людства, тобто економічна історія відіграє роль професійної пам’яті господарських кадрів.
Пропедевтична (підготовча) функція полягає у тому, що на конкретних фактах і прикладах із історії народного господарства – як історії національної економіки, так і історії світової економіки – попередньо, до вивчення інших економічних дисциплін, засвоюється зміст базових економічних термінів (продуктивні сили, виробничі відносини, господарський механізм, форми господарства, продукт праці, товар, форми організації товарного виробництва, розподілу, обміну та споживання, ціна, інфляція тощо).
Світоглядна функція полягає у формуванні економічною історією наукової картини світового процесу господарської еволюції людства. Показуючи безперервну зміну форм власності, господарських механізмів, форм виробництва, управління, соціальної структури суспільства тощо, а також їх відмінності по країнах, регіонах, епохах, економічна історія прищеплює економічному мисленню такі важливі характеристики як історизм, масштабність, розуміння багатоваріантності історико-економічного розвитку.
Функція формування реалізму економічного мислення полягає в тому, що економічна історія вивчає та аналізує не лише позитивний досвід господарського розвитку народів та країн, але й помилки, прорахунки, які обумовили зниження темпів економічного зростання та економічного розвитку, стагнацію та кризу, погіршення життєвого рівня населення, і як підсумок – відставання тієї чи іншої країни на певному історичному проміжку часу.
Методологічна функція, виконувана економічною історією для економічної теорії полягає у наступних трьох ролях:
а) в ілюстративній ролі, коли прикладами з економічної історії підтверджується дія об’єктивних економічних законів, що виводяться економічною теорією;
б) в критичній ролі, коли економічною історією перевіряється науковість та достовірність політико-економічного аналізу, тобто піддається критиці нормативний аспект економічної науки, рекомендації економічної теорії для практичного їх втілення під час реалізації економічної політики. Панівна (або панівні) економічна теорія, та економічна політика, що розробляється на її основі піддається критиці з двох напрямків: як з боку незадоволених господарюючих суб’єктів, так і з боку альтернативних економічних теорій. Факти та матеріали з економічної історії визначають хронологічні межі дії тих чи інших економічних законів;
в) у функції наукового обґрунтування нових економічних теорій, коли попередня економічна теорія з її рекомендаціями вже не задовольняє господарську практику, не відповідає потребам економічного розвитку, і виникає потреба в новій економічній теорії (наприклад, Велика депресія – криза 1929 – 1933 рр. спричинила необхідність появи і тривалого панування економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса (кейнсіанства) замість економічної теорії Альфреда Маршалла (неокласика) тощо).

Економічна теорія свої рекомендації для господарської практики дає не безпосередньо, а опосередковано – через економічну політику, що розробляється, затверджується та реалізується державою, урядом. Ця схема діє лише за однієї умови: якщо нормативний аспект економічної науки – економічна теорія – затребувана державою. У противному ж випадку, „якщо немає пророків у своїй вітчизні”, економічна теорія та її наукове обґрунтування економічної політики підміняється волюнтаризмом, вольовими рішеннями, зовнішніми (Міжнародний Валютний Фонд, Світовий банк, іноземні радники тощо). У цьому випадку розривається зв’язок економічної теорії з господарською практикою, нормативного та позитивного аспектів економічної науки, а розроблювана у такому разі економічна політика не опирається на конкретно-історичний, національний господарський досвід, від реалізації якої важко очікувати відповідних позитивних результатів.

§ 2. Структура історико-економічної науки та економічної історії
Економічна історія знаходиться на межі трьох напрямків дослідження розвитку людського суспільства: історії, економічної теорії та конкретної економіки. Структуру економічної історії в межах історико-економічно науки можна представити у наступному вигляді (див. табл. № 2.).
Таблиця № 2. Структура економічної історії у межах історико економічної науки.
1. Економічний аспект громадянської історії 2. Історія народного господарства (економіки) 3. Історія економічної думки
 економічна історія країн, регіонів, світу (країни Європи: Великобританія, Нідерланди, Німеччина, Франція та ін., США тощо);
 економічні причини та наслідки історичних подій (Великі географічні відкриття, революції, Перша та Друга світові війни тощо);
 економічна політика держав, класів;
 економічна психологія класів, соціальних груп у різні історичні епохи;
 історія способів виробництва (первісно-общинного, азіатського та античного [рабовласницького], феодального, капіталістичного);
 історія господарських механізмів;
 історія галузей народного господарства (галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо);
 історія окремих економічних процесів (урбанізація, індустріалізація, внутрішня та зовнішня колонізація, кооперування, покріпачення, інфляція, інтеграція, глобалізація, деіндустріалізація тощо);
 історія економічних інститутів (податки, ціни, фінанси та кредит, гроші та зарплата тощо);  історія політичної економії (економічної теорії);
 історія галузевих та функціональних економічних наук;
 історія окремих теорій (теорія вартості та додаткової вартості, цінності, теорія грошей, теорія кредиту, теорія фінансів, теорія податків, теорія власності та прав власності, теорія економічного добробуту, теорія граничного аналізу тощо);
 історія методів економічного аналізу, категоріального апарату.
§ 3. Еволюція „Економічної історії” як наукової дисципліни
У своєму розвитку „Економічна історія”, як наукова дисципліна,
пройшла п’ять етапів:
I. період становлення – з ХVІІ, особливо ХVІІІ ст. – до середини ХІХ ст.;
II. традиційна економічна історія (історія народного господарства) – з середини ХІХ ст. до кінця 50-х років ХХ ст. – як самостійна наука;
III. „нова економічна історія” (кліометрія, історична економетрика) – кінець 50-х – 60-ті роки ХХ ст.;
IV. вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – з кінця ХІХ ст. до 70-х років ХХ ст., паралельно другому та третьому етапам;
V. історична економіка – з 70-х років ХХ ст. й до сьогодення – як синтез „нової економічної історії” та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.

Історико-економічна наука оформилась як самостійна галузь системи економічних наук у ХІХ ст. Спочатку, в першій половині ХІХ ст., відбулося становлення історії економічної думки та історії політичної економії, а вже у другій половині ХІХ ст. утвердилась історія народного господарства – історія господарського побуту, економічна історія. В ході розвитку наук історико-економічного циклу досить поширеною практикою був спільний виклад проблем історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі „Економічна історія Англії у зв’язку з економічною теорією” (СПб., 1897 р.) та В.Ф.Левитського „Історія господарського побуту у зв’язку з історією політичної економії” (Харків, 1907 та 1914 роки).
Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположником у Англії був Арнольд Тойнбі (1852-1883), у Франції – Фюстель де Куланж Нума Дені (1830-1889), Марк Блок (1886-1944), Лабрус Ернест Каміль (1895-1972), Фернан Бродель (1902-1985), у Німеччині – Фрідріх Ліст (1789-1846), Карл Бюхер (1847-1930), Макс Вебер (1864-1920) та інші.
Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати як „історична економіка”, становить собою синтез ряду підходів, деякі з яких, зокрема „нова економічна історія”, виникли порівняно недавно – в 60-ті роки, інші, наприклад, роботи в галузі економічної динаміки, з’явилися ще на початку ХХ ст.
Виникнення „нової економічної історії” звичайно пов’язують з роботою американських економістів-істориків – А.Конрада та Дж. Мейєра „Економіка рабства в довоєнному Півдні”, яку було опубліковано у 1958 році, і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького півдня США, а також можливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.
Найяскравішими представниками цієї школи, поряд з А.Конрадом та Дж.Мейєром, є Р.Фогель, С.Енгерман, Д.Норт. Для „нової економічної історії” характерним є використання нових методів економічного дослідження:
 найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою ЕОМ;
 використання економічної теорії для вивчення економічної історії;
 побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі, й особливо, так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого.
В центрі уваги дослідників були дві основні, хоча далеко не єдині теми: економіка рабства на Півдні США та роль залізничного будівництва у розвитку цієї країни в останній третині ХІХ ст.
Після того, як С.Рейтер у 1961 році запропонував для позначення нового наукового напрямку, пов’язаного з використанням економіко-статистичного моделювання стосовно економічної історії використовувати термін „кліометрика” (kilometricа), вислів „нова економічна історія” було використано для позначення того ж напрямку Робертом Фогелем (нар. 1926 р.), лауреатом Нобелівської премії 1993 року в книзі „Залізниці та американське економічне зростання: нариси з економетричної історії” (1964 р.), а остаточне його утвердження в літературі відбулося з часу виходу у 1966 році його ж статті під назвою „Нова економічна історія, її відкриття та методи”.
Прихильники цієї школи, прагнучи покласти край недооцінці ролі вимірів і ставлячи перед собою завдання відтворити американську економічну історію на серйозній кількісній основі, виходять з того, що минуле залишило про себе значно більше інформації, ніж може здатися історику, який використовує лише традиційні методи. Адже окрім загальновідомих фактів, що безпосередньо випливають із речових та письмових джерел, сама наявність цих фактів та частота згадувань про них є певною інформацією про минуле.


Создан 14 апр 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником